Чому все це так тягнулося, чому український контрнаступ йшов “занадто повільно”, як уже втомилися писати західні медіа?
Щільність тут, очевидно, була не меншою, ніж у Другій світовій війні.
Сам по собі виступ невеликий: від “Іксів” (схрещення насаджень перед селищем) і балки Успенівська до околиць Новопрокопівки кілометрів 7 углиб, кілометрів 14, може, завдовжки. Поле бою не більше за діаметр 15 на 15 км.
І на ньому билися два десятки організмів рівня полк-бригада.
Зуби Суровікіна. Куди рухається “Таврія”?
Тому цілком рівня тієї війни були й зусилля – під 100 тис. чоловік з обох боків на невеликих полях бою, підрозділи добре інженерно забезпечені, артилерія працює, противник має перевагу в авіації. Вкрай непростий виклик навіть без тисяч мін і бетону.
Командні висоти за нами, місцями рівний, як стіл, степ з рідкісними балками, і проглядається до самого Токмака. Висота 166 на південному сході від селища взята.
За Роботиним перед Новопрокопівкою єдиний опорник за росіянами поза межами забудови.
Триває тиск на дорогу біля Новопокровки, щоб охопити Вербове з двох боків, також розширюється плацдарм на південь від села.
Десь так само, як вбити консервного ножа в бляшанку і різкими рухами розширювати отвір.
Крім стійкості української піхоти, вмілого керування інженерними машинами для пробиття проходів, ізоляції поля бою ППО, непогано спрацювала артилерія.